ВСТУП
Спеціальні дослідження показали, що навчання може не тільки сприяти просуванню вперед, але і уповільнювати розвиток особистості. Якщо навчання ґрунтується не на усвідомленні й осмисленні, а переважно на запам’ятовуванні, то воно може на певному етапі гальмувати розвиток учня.
Зараз кардинально змінюється мета навчання. Якщо раніше навчання ставило за мету здобути певну суму знань, умінь і навичок, то зараз це не стає самоціллю. Адже з кожним роком об’єм інформації майже в кожній галузі науки подвоюється, а то й потроюється і дальше зростання за передбаченнями вчених йтиме в геометричній прогресії. Тобто, людина не в змозі мати повний об’єм знань з того чи іншого предмету. Тому на перше місце виступає не здобуття суми знань, а розвиток особистості.
Досягнення потрібного суспільству рівня освіченості та розвитку особистості неможливо без систематичної самостійної праці, готовність до якої закладається у шкільному віці. У зв’язку з велика увага приділяється самостійній навчальній діяльності учнів.
Питання удосконалення організаційних форм і методів самостійної роботи знайшли своє відображення в роботах Я.А. Коменського, Й. Песталоцці, О. Ващенка та ін. В останні роки питання вдосконалення організаційних форм і методів навчання розглядалися в працях А.М. Алексюка, В.О. Онищука, О.Я. Савченко.
Практичною стороною організації самостійної діяльність учнів у навчальному процесі займалися відомі педагоги Б.П. Єсипов, О.А. Нільсон, П.І. Підкасистий та інші.
Якість педагогічного процесу не можна забезпечити лише методичною його досконалістю, працездатністю вчителя, добрим обладнанням тощо. Чи не найголовнішими результатами навчання є виховання сумлінного творчого ставлення учня до праці, його позиція на уроці, бажання та прагнення бути кращим, самостійно працювати, тобто позитивні зміни в самій особистості дитини.
Метод самостійної роботи учнів постійно в центрі уваги дидактів і психологів, які проводять дослідження з різних аспектів розвивального навчання. Доведено, що самостійна робота відіграє велику роль у формуванні і розвитку навчальних умінь, вихованні волі, пізнавального інтересу, навичок колективної праці. У ній виявляється індивідуальність кожного учня, формується їхні інтелект і характер. Усе це сприяє засвоєнню глибоких і міцних знань.
Дієслово
Дієслово як частина мови
- Виписати дієслова. Визначити форми дієслова
Поверх сорочки в будні слід вдягати запаску, а на свята — плахту, що її підперізують крайкою, тканиною з барвистих ниток, з китицями на кінцях. Оскільки і плахти, і запаски спереду розходяться, то поверх них одягається попередниця, підібрана під колір плахти й оздоблена вишивкою. Крім кольорових крайок, використовуються також вузькі лляні рушники, переткані червоними смужками. Поверх сорочки одягається корсетка з тонкої вовняної тканини.
2. Запишіть дієслова у три колонки:в першу – неозначену форму, у другу – особові форми, у третю – особові форми дієслова( дієприкметник, дієприслівник).
Дівчатам прийнято ходити з непокритою головою, що, за народними уявленнями, є ознакою дівочої честі. Втративши честь, дівчина мусить покривати свою голову — звідси й назва «покритка». Також до дівочого національного костюма входить вінок, часто зі стрічками.
Заміжня жінка мусить вкривати голову хусткою, наміткою або ж очіпком. Головний убір жінки вважається найважливішою частиною її вбрання, тому способи, у які хустки чи намітки зав'язуються, дуже різноманітні та складні.
3.Відновіть зміст речень тексту, використовуючи слова з довідки.
Головні убори жінок Слобожанщини — парчеві очіпки циліндричної форми з вушками, а також капори. У XIX ст. … вузеньку й довгу білу хустку — нахраму. …й так звані в'язані ковпаки, що за формою …панчоху. Особливо ж були поширені різноманітні барвисті хустки та підшальники з торочками чи бахромою. Дівчата … вінки та кісники. Волосся …переважно в одну косу, вплітаючи стрічку. Подекуди … набрівник, зроблений з картону й обшитий плисом.
Довідка: носили, одягали, пов'язували, заплітали, носили, нагадували.
4.Випишіть дієслова у дві колонки: перехідні та неперехідні.
Я й не пам'ятаю своєї матері: але як почну думати та нагадувать, то мені здається, що моя мати була висока та чорнява, гарна з лиця, краща од усіх молодиць, скільки я бачила їх на світі, в доброму намисті, в червоній з торочками хустці на голові та жовтих сап'янцях. І тепер, де вгляджу високу чорняву молодицю в червоній хустці та жовтих чоботях, то мені здається, ніби я побачила рідну матір.
Виділені слова розберіть за будовою.
5. Спишіть, всавивши пропущені букви. Підкресліть дієслова у неозначеній формі дієслова.
Особливу магічну силу, як вважається, мають речі, виготовлені спеціально для того чи іншого обряду власними руками, адже людина вкладає у свою роботу душу, тому річ пр…пиняє бути просто річ…ю, а стає майже чарівним засобом досягнен…я бажан…ого. Так, дівчина неодмін…о повин…а пошити, зв'язати, вишити щось для свого нар…ченого: це зміцнить їх стосунки та «зв…яже» назавжди. Символічне значення мають і обов'язкові дарунки — чоботи, що їх зять дарує тещі, та намітка — подарунок свекру…і від невістки. Те саме можна сказати про речі, що їх дарують на заручинах та післяродових обрядах. Часто на весіллі одягають навиворіт кожуха, тоді як у повсякден…ому житті це вважаєт…ся за погану прикмету, при цьому не помітити самому, а почути чиєсь зауважен…я є ще гіршою пр…кметою.
6. Випишіть дієслова. Утворіть від них неозначену форму дієслова.
Основне взуття колись було — чоботи з сап'яну — «сап'янці». Найулюбленішими були червоні, які одягалися в неділю чи в свято, як частина святкового одягу. «На нозі сап'ян рипить, а в борщі півник кипить» казали про добру господиню. Крім чобіт були в ужитку і черевики або черевички (туфлі), які шилися не тільки з кольорової шкіри, а й з міцної дорогоцінної парчі та обшивалися «золотим узороччям».
7. Відновіть прислів’я, використавши дієслова з довідки. Визначте їх вид.
…, як Настя в лапті. Гулі не одного в лапті… . Як … кланятися лаптю, то краще … чоботу. Хай у постолах гречка … .На нозі сапян… , а в борщі півник… . Не…, Боже, з Івана пана, з кози кожуха, а з свині чобіт!
Довідка: родить , впуталась, кипить, дай, маєш, взули, рипить.
8. Спишіть. Поставте, де потрібно, розділові знаки. Визначте вид дієслів. Утворіть від них видові пари.
Микола вгледів її тонкий стан сорочку з товстого полотна червоне намисто на шиї вгледів її лице з чорними бровами. Дівчина витягла відро води коромислом вхопила другим кінцем коромисла друге відро жваво й проворно кинула коромисло на плече й пішла на згористий берег між рідкими вишнями.
9. Перепишіть прислів’я, дієслова недоконаного виду замінивши дієсловами доконаного виду.
Тряси мене, парубче, щоб намисто бряжчало. Намисто – не тісто, в печі не пектимеш. Шовкова плахта не к будню, а к святу годиться. Не пізно хороше ходити. Борода не робить чоловіка мудрим. Журба сорочки не дасть.
10. Прочитайте текст, випишіть з нього дієслова і визначте вид та перехідність.
Намисто – найпоширеніша складова жіночих нагрудних прикрас на всій території України. Були різними як за матеріалом, кольором, формою, так і за способом носіння. Найбільше цінилося намисто з дорогих природних матеріалів – коралів, перлів, гранатів, скла. В ряді районів Західної України зберігалась архаїчна традиція прикрашатись намистом із плодів – клокичкою. В ХІХ столітті серед заможнілих версв населення було розповсюджене привозне намисто з гранатів та кольорової смальти: кровавниці, блискавки, перли. Дорого цінилося і гуцульське намисто з венеціанського різнокольорового скла, яке завозилося з Італії.
На Лівобережній Наддніпрянщині було поширене намисто з «щирого» бурштину, що добувався в околицях Києва. Носіння такого намиста мало приносити здоров’я і щастя. Частіше носили одну довгу й масивну низку бурштину у сполученні з кораловим намистом.
11. Запишіть словосполучення у дві колонки: з перехідними дієсловами, з неперехідними дієсловами.
Плетуть вінки, комбінують барву і форму, прикрашалося вишивкою, обрамляли хутром, перев’язують волосся, прилягати до голови, володіє чарами, піддається змінам, вплітають пір’я, переливалися барвінком.
12. Прочитайте. Випишіть дієслова разом із залежними від них іменниками. Визначте їх перехідність та вид.
В Україні існує вірування, що ходити під відкритим небом з непокритою головою гріх для чесного чоловіка. В народі виробилося прислів’я: « Без шапки мов злодій ходить». За нашими звичаями, ходити з непокритою головою можна лише на похоронах та біля церкви. В хаті ж, навпаки, переступаючи поріг, треба скинути шапку.
З давніх – давен чоловіче населення України носило хутряні шапки: баранячі або ягнячі, з видри, зайця. Куниці. Такі «хутряниці» найкраще захищають голову від дощу та снігу .
13. Випишіть дієслова, визначте їх вид, рід, число. До якого стилю й типу мовлення належить текст? Поясніть лексичне значення підкреслених слів.
Весільне вбрання
Основу весільного строю молодої становила додільна лляна сорочка з орнаментацією білими нитками по білому полотну в поєднанні з такими технічними засобами ажурного декору, як викорювання, вирізування та мережка. Поверх сорочки вдягали плахту, а поверх неї – фартух. Стан молодої оперізували весільним рушником, вишитим гарусом. На плечі вдягали корсетку, шиту з купованої тканини та оздоблену аплікацією з сукна чи оксамиту, поверх якої заможні селянки надягали кожух. Голову прикрашали весільною дівочою хусткою з ріжками та вінок, а шию – значною кількістю низок намиста, коралів, дукатів.
Молодий одягнутий у білу свиту з доморобного битого сукна, оздоблену оксамитом, сині широкі штани, чоботи. Вузький комірець весільної сорочки зав’язується червоною весільною стьожкою, а смушкова шапка прикрашена весільним віночком і стрічкою.
14. Напишіть твір – мініатюру, використовуючи опорні слова
Дівчина, вінок, плетіння, мистецтво, краса, плести, оздоблювати.
15. Прочитайте. Утворіть дієслова в початковій формі від підкреслених іменників.
Пояси — невід'ємна складова народного одягу, що пройшла тривалий шлях свого розвитку. Функцією пасків є не тільки закріплення одягу, а й захист та стягування м'язів живота під час тяжкої фізичної праці, на них можна тримати дрібні речі повсякденного вжитку (той же гаманець, приміром), нарешті це своєрідні талісмани та прикраси.Як витвори народного мистецтва, пояси часом є художньо неповторними.
Часи дієслова. І і ІІ дієвідміни
1. Спишіть, вставляючи пропущені букви. Підкресліть дієслова, визначте їх час.
Невже тоді носили лиш для моди
Сорочки, і жупани, й кожухи?
У них – живе історія народу,
Його талант пр…красний і важкий.
І їх ні час, ні простір не порушать,
Нехай на порох зітрутю…ся роки!
У них живуть лю…ькі безсмертні душі,
Ті добрі чари л…гкої руки.
2.Випишіть дієслова минулого часу, розберіть їх за будовою. Зробіть синтаксичний розбір останнього речення.
Мотря вбралася в зелену спідницю, в червону запаску. Підперезалась довгим червоним поясом і попускала кінці прямо не до самого долу, одяглась в зелений з червоними квіточками корсет, взулася в червоні чоботи, наділа добре намисто, взяла в руки білу хусточку та й пішла до церкви. Вся її голова аж ніби горіла квітами проти сонця. Павине пір’я блищало й миготіло, а золотий пружок парчі на чорних косах сяяв і надавав краси тонким чорним бровам та блискучим очам.
3. Спишіть, поставивши дієслова теперішнього часу в минулий. Визначте рід утворених дієслів.
Традиційний одяг українців є одним з найбагатших видів народного мистецтва. В різних місцевостях він має свої особливості, пов’язані з природними умовами, господарством, звичаями, а також стосунками із сусідніми народами. Тим-то одяг карпатських гуцулів цілковито відрізняється від одягу наддніпрянців, а разом з тим має чимало спільного з традиційним одягом румунів, угорців та словаків. А одяг волинян має спільні риси з одягом їхніх сусідів — поляків та білорусів. І все це разом утворює розмаїтий букет народної культури.
4. Спишіть, поставивши дієслова минулого часу у теперішній. Визначте закінчення дієслів. Зробіть фонетичний розбір виділених слів.
Плахта – частково зшитий розпашний святковий одяг, невід’ємна частина центральноукраїнського жіночого національного костюма. Плахта виконувалася із двох полотнищ( гривок) барвистої клітчастої вовняної саморобної тканини. Ці полотнища зшивали приблизно наполовину або на дві третини. Зшита частина охоплювала фігуру ззаду, а незшиті крила
( криси) вільно звисали по боках. Іноді передні кінці плахти підтикали під пояс. Заможні жінки надягали дорогі нарядні плахти, а спереду повязували візерунчасту вовняну або парчеву запаску.
5. Випишіть дієслова, розподіливши їх у три колонки: теперішній час, минулий час, майбутній час. Визначте закінчення дієслів.
Крім побутового, дівоча хустка в Україні має ще й обрядове значення. При сватанні дівчина перев'язує руку парубкові на знак згоди бути його дружиною. «Ой, маю я одну хустку та їй нема року, А то буде миленькому на осінь до боку...» В часи козаччини дівчата дарували нареченим вишиті хустини, як символ вірності в коханні. «Дай же, дівчино, хустину, Може, в бою де загину — Накриють очі темної ночі, Легше в могилі спочину...»
В давнину в Україні хустки (обов'язково білі) вишивалися шовком, сріблом та золотом. Орнамент був геометричний, а з 18-го століття — рослинний. Рідко — зображення птахів. Козацькі хустки мали китиці по краях.
6. Випишіть дієслова у дві колонки : І та ІІ дієвідміни. Визначте закінчення дієслів.
Традиційне вбрання слобожанських жінок складалося з сорочки вишиванки, запаски або дерги, керсетки і свити або кожуха. Жіночі сорочки вишиванки Слобожанщини були переважно полтавського типу, їх носили до початку XX ст. Наприкінці XIX ст. з'являються сорочки вишиванки з високим стоячим вишитим коміром, накладною нашивкою на пазусі та вишитими манжетами. А на початку XX ст. під впливом міської культури у побут входять сорочки на кокетці з великим викотом горловини та рукавами, пришитими до кокетки. Своєрідність вишивки слобожанських вишиваних сорочок полягала у поліхромній орнаментиці, виконаній півхрестиком і дрібним хрестиком та півхрестиком, іноді грубою ниткою, що надавало їм рельєфності. Характерним було шиття білими нитками, настилування (лиштва), вирізування. Переважали геометричні й рослинно-геометризовані узори. Для закріплення краю тканини служили такі види швів, як зубцювання і змережування.
7. Спишіть, поставивши розділові знаки. Підкресліть дієслова, визначіть їх дієвідміну.
Але саме в той час він (Карпо) глянув униз. Проз їх двір ішла Мотря в квітках та стрічках. Червона запаска червоні чоботи червоний як жар пояс усе блищало й сяяло проти вранішнього сонця як щире золото. Карпо задивився на те диво а віз вискочив уже одним колесом на крутий горбок.
Карпо не міг одірвати очей від Мотрі а віз усе нахилявся набік. Батько кинув заднього воза і побіг з гори до переднього та все кричав. Віз вискочив колесом на горбок і перекинувся набік. Передня вісь хруснула як тріска а колесо завязло в рівчаку.
8. Відгадайте загадки. Спишіть. Підкресліть дієслова. Визначте їх дієвідміну, час, особу(або рід), число.
1.Ані тіла, ані духа, має рота, шкіру й вуха.
2. Вдень з ногами, а вночі без ніг.
3. Біжить свинка, срібна спинка, а хвіст конопляний.
4. Коли швець дарма шиє?
5. Біга Марушка у ста кожушках, як вітер повіє, то й
спина замріє.
6. Водою їхали пани, на них срібні жупани,
хоч жупани — лата на латі,
панам раді в кожній хаті.
7. Всі пани скинули жупани, а один пан
не скинув жупан.
8. Сидить баба на грядках, вся закутана в хустках.
- : голка, риба, курка, чоботи, капуста, коли забуде вузлик зав'язать, чоботи, листяні дерева і ялина
9. Випишіть дієслова, визначте їх дієвідміну. Розберіть їх за будовою.
Чоловічий національний одяг складається із сорочки, штанів або шароварів, безрукавки (чоловічої корсетки), паску, чобіт. Біла чоловіча сорочка з віками змінила свій вигляд: із довгої, до колін, на випуск, вона стала короткою, з вишитим коміром та манжетами на кінці рукавів; завжди заправляється в штани. Така сорочка має розріз посередині на грудях, із петельками для застіжок, які робляться з шовкового шнурка або стрічки. Інколи на сорочку надягають чоловічу корсетку, що нагадує жилетку, і підперезують поясом. Історично вона походить від козацького піджупанника. Щодо штанів, то з давніх-давен їх в Україні було два типи: вузькі штани та широкі шаровари. Вузькі штани шиються до паска і застібаються на ґудзики, а шаровари підперізуються очкуром.
Дієприкметник
- Прочитайте. Вкажіть дієприкметники. Визначте їх синтаксичну роль.
На Джерисі була спідниця з темної пістрі та сорочка з товстого полотна; в неї голова була заверчена наміткою. Намітка світилась, і через неї було видно високий очіпок з червоними лапатими квітками на жовтогарячому полі. Жовті старі чоботи були почернені по самі кісточки і тільки халяви ще жовтіли. Чорні брови здалеки дуже виразно чорніли під білим пружком намітки. Поруч з Джерихою сиділи чотири молодиці, позав'язувані здоровими хустками на високих очіпках.
2.Прочитайте. Випишіть пасивні дієприкметники, розберіть їх за будовою. Зробіть фонетичний розбір виділених слів.
Плахта – це два полотнища зшиті вздовж до половини. Перед тим, як одягнути на себе плахту, жінка перегинає її вдвоє і обгортає нею свій стан але так щоб два незшиті полотнища прикривали боки а зшита половина – зад. При цьому залишається тільки невеликий розріз спереду прикритий попередницею.
3. Спишіть, поставте розділові знаки. Підкресліть дієприкметникові звороти і пояснювальні слова.
Верхній одяг заможних міщан і шляхти був оздоблений шовковими шнурами. В одному з реєстрів викраденого майна згадується сукман із муравського сукна з нашитими на ньому червоними і чорними шнурами. Гардероб заможних включав однобортні та двобортні жупани. Серед українського міщанства побутувала також сукняна плащоподібна ферезія прикрашена на грудях петлицями а також плащоподібне сукняне вбрання з каптуром . Подекуди таке вбрання називали «гунею» а одяг з відлогою (каптуром) — «кереєю». Зимою шляхтичі носили делію пошиту з оксамиту або дорогого тонкого найчастіше зеленого сукна підбиту дорогим хутром (ведмедя, вовка, куниці, соболя, горностая) з великим хутряним коміром прикрашену золотими або срібними шнурами. Плащоподібний безрукавий одяг застібали коштовною оздобою («аграфою», «клямрою») на правому плечі.
4.Прочитайте. Випишіть речення з дієприкметниковими зворотами. Пе- ребудуйте їх так, щоб дієприкметникові звороти не виділялися комами.
Воду, як могутню стихію Всесвіту, глибоко шанували наші предки. Особливо велику магічну силу мала за їхніми уявленнями так звана “непочата“ вода, набрана в криниці до схід сонця. В ній, настояній на зірницях, купали новонародженого, нею напували корів – щоб давали більше молока, і вмивалися, щоб не боятися пристріту, лихого ока.
Воду, освячену в церкві на Водохрещу і Стрітення, колись зберігали в кожній родині упродовж року. Нею кропили в хаті, як дошкуляв домовик, освячували пасіку, коли вперше виносили із зимівника, вживали від зурочення. Бігуча вода – в струмку чи річці – могла забрати й понести далеко всі хвороби, варто було лише викупатися в ній до схід сонця у чистий четвер перед Великоднем чи на самий Великдень опівночі.
Дієприслівник
1.Прочитайте. Випишіть речення з дієприслівниковими та дієприкметниковими зворотами, зробіть їх синтаксичний розбір.
По діагоналі від печі знаходився красний кут (покуття, святий кут) - християнський центр будинку. Тут обов'язково висіли ікони, прикрашені рушниками, запалювалася лампада, зберігалися священні книги, свячена вода і свічки. На Різдво і Великдень сюди ставили ритуальну їжу. Покуття вважалося найпочеснішим місцем у хаті, куди саджали дорогого гостя, виявляючи йому повагу. Під образами сиділи молоді на весіллі. Сюди ж ставили “дiдух” - обрядовий сніп, прикрашений стрічками, символ благополуччя і достатку, пам'ять про предків. На покутті сходилися лави, які стояли вздовж стін, і тут же під іконами стояв стіл - символ єдності, сімейної міцності і благополуччя, за яким збиралася вся родина. Звичайно стіл не прикрашали, тільки у святкові дні накривали скатертиною. Не дивно, що ця деталь меблів фігурувала в повір'ях і обрядах. Новонародженого тричі обносили навколо столу, приймаючи його в сім'ю. За столом святкували весілля. І сюди ж, на покуття, ставили труну з небіжчиком, здійснюючи останній обряд прощання. На стіл не можна було класти ключі - це могло привести до сварки, і сідати - загрожувало хворобою.
2.Спишіть, розставляючи розділові знаки. Підкресліть дієприслівникові звороти. Зробіть словотворчий розбір виділених слів.
До найважливіших елементів у конструкції давньої української хати належав сволок (брус, на якому тримається стеля в хаті).
Зі сволоком було зв’язано багато вірувань обрядів та звичаїв у житті нашого народу. Зокрема на весіллі стукали діжею об нього під нього садовили молодих. А збираючи дитину до церкви на хрестини куми по черзі піднімали її до сволока вихваляючи зичачи добра та шани людської. Сволок вважався своєрідним захисником оселі на ньому малювали різноманітні обереги його прикрашали на зелені свята чарівним зіллям.
Сволок виготовляли з товстого стовбура дуба або липи який обтесували надаючи йому прямокутної або квадратної форми. У деяких регіонах існував звичай переносити міцний сволок зі старої хати до нової. Його урочисто піднімали на зруб перев’язуючи рушниками або хусткою іноді господиня обгортала сволок своїм кожухом щоб хата була тепла. Рушники і хустки дарували майстрам а потім обов’язково влаштовували гостину.
3.Перепишіть текст, підмети, присудки та обставини, виражені дієприслівниковими зворотами, підкресліть.
Хлібна діжа
Хлібна діжа - один із головних атрибутів хатнього начиння. Хліб, який над усе цінувався селянином, вважався священним, а разом з ним і діжа, і навіть час, коли хліб сидів у ній.
Діжу цінували, шанували, доглядаючи особливо дбайливо. Коли "втомлювалась" і хліб переставав вдаватися, її "правили": шкребли освяченим на Великдень ножем, добре вимиваючи теплою водою і примовляючи: "Діжа, діжа, треба тобі віхтя і ножа!" Щоб не заводилось нечисте, натирали зсередини цибулею із сіллю. "Правлену", або зовсім нову діжу ставили біля криниці, заливали холодною водою і давали напитися корові. Це мало принести прибуток і хлібний достаток. "Правили" діжу, як велось перед повним місяцем, щоб завжди була повна.
На Водохреща, коли господар обходив свою хату, малюючи всюди хрестики, перший хрестик ставив на діжі. Щоб насіння добре сходило, його на деякий час всипали в діжу.
Саджаючи весільний коровай, діжу брали на руки, піднімали до стелі, стукали тричі об сволок, сподіваючись, що й коровай виросте такий же високий і пишний.
Вкажіть речення з прямою мовою. Поясніть вживання розділових знаків.
4. Виправте граматичні помилки.
Закладаючи хату, упоперек дерево кладеться, щоб не померти.Закладаючи фундамент хати, кладуться на покуття гроші, щоб велися в хаті завжди.
Закінчивши будівництво хати, обов’язково робиться вінок (або букет) із квітів і ставиться на хаті.
5.Перебудуйти речення , перетворивши підрядну частину на дієприслівникові звороти.
Коли будують хату, не можна бити по сволоку довбнею чи сокирою, щоб голови в жильців у ній не боліли. Якщо людина заходить в новозбудовану хату перший раз, то обов’язково треба щось принести. Не можна, коли зайшов у хату, стояти, якщо в хаті дівчина, а треба сісти, щоб старости сідали.
Прислівник
1.Спишіть. Підкресліть прислівники. Визначте їх синтаксичну роль.
Спорудження будинку – була неабияка подія в житті родини, з дивовижними обрядами і звичаями. Багато з них, до речі, збереглось і донині.
Спочатку вибирали місце будівництва оселі. Зверталась увага на те, щоб під неї не потрапила колишня дорога чи стежка, бо тоді у майбутньому житлі не буде спокою.
На тому місці, де планували спорудити дім, сіяли жито. І за тим, як воно восени сходить, чи дружні дає паростки, пильно слідкували. Гарне жито – вірна ознака того, що жити у новій хаті буде добре.
2.Перепишіть, вставляючи пропущені прислівники. Розберіть їх за будовою. Підкресліть однорідні члени речення.
По селах Полтавської, Харківської, Черкаської та інших областей ще й… не забули люди давню добру традицію – будувати житло, клуню чи комору гуртом, толокою.
Це … колективістський, … гуманний звичай. Адже люди йшли працювати гуртом, як правило, до небагатих, котрі потребували допомоги. Просили на толоку також сусідів та родичів. Оскільки в селі чи не кожен один одному то брат, то сват, то кум, тому й сходилися мало не всі його жителі.
Починали … Робота йшла … і …. За день “виливали” стіни хати: між дошки клали солому, заливали її розколоченою глиною і добре втоптували. І було то справжнісіньке свято спілкування, людської приязні та щирості.
Довідка: глибоко, швидко , сьогодні, рано. напрочуд, весело.
3.Прочитайте уривок і випишіть з нього всі прислівники, визначте, від яких частин мови вони утворилися. Випишіть речення зі всавним словом, зробіть його синтаксичний розбір.
На зелених просторах сучасних присадибних ділянок затишно, гарно, і навіть іноді загадково виглядає такий елемент декору, як криниця. Ця приваблива споруда, частіше за все - мініатюрна і витончена, іноді відтворює свій прототип сільської криниці з "журавлем" майже в натуральну величину, незмінно милує око поряд з штучними водоймами, містками, декоративними млинами і іншими елементами садового дизайну. Очевидно, секрет магії самого виду криниці - в давній пам'яті людства, коли джерело води практично було джерелом життя. Як би не змінювавалось обличча села, дачі чи заміського будинка, криниця залишалась там завжди. Недарма з криницею, як і з млинами, пов'язані народні казки та легенди.
4 .Спишіть, підкресліть прислівники. Визначте їх розряди за значенням.
Як одягаєш нову сорочку перший раз, годиться ножик круг неї тричі пропустить. Як хто сорочку часом навиворіт надіне, то хтось битиме; то зараз і просить кого-небудь, щоб ударив, щоб на тому вже й окошилось.
Якщо при одяганні сорочка ззаду закотиться, то це ознака, що хто-небудь поб'є. Якщо хлопцеві шиють перші штани, то їх треба почати і закінчити за один присяд, інакше згодом йому буде важко знайти наречену.
5.Спишіть, знімаючи риску.
Не можна в/вечері у дзеркало дивитися, бо буде в/ночі поганий сон. Не годиться їсти одною ложкою у/двох, щоб не посердиться. Кажуть, хто знайде не/навмисне підкову, тому вона принесе щастя. Як будують нову хату, то під поріг на/щастя кладуть підкову. Не можна в/вечері виходити за поріг, як щось учується, ніби хтось гукає, бо покинеш свій дім. Коли покладеш ложки на стіл обідать, то треба, щоб кожна ложка була до/низу обернута, аби вороги не мішалися в сім'ю.
Службові частини мови
Прийменник
1.Прочитайте. Випишіть прийменники разом зі словами, до яких вони відносяться. Зробіть фонетичний розбір виділених слів.
Діжа
Хлібна діжа – один з основних атрибутів хатнього начиння. Хліб, який над усе цінувався і шанувався українським селянином, вважався священним, а разом з ним і діжа, і піч, і, навіть, час, коли хліб у ній сидів.
Діжу шанували, доглядали особливо дбайливо. Щоб не заводилося нечистот, чистили (шатирили) з середини цибулею з сіллю. Зовсім нову діжу або вже правлену ставили біля криниці, наливали холодною водою і давали напитися корові. Це мало принести прибуток і хлібний достаток.
На Хрещення, коли хазяїн обходив оселю, пишучи скрізь хрести, перші ставив на ній. Щоб насіння добре сходило, його всипали в діжу.
Коли купували нову діжу, то в ній повинно бути дев’ять пар клепок, тоді це буде гарна діжа. І ще ознака гарної діжі полягає в тому, щоб клепки стояли так, як росте дерево, тоді буде гарно сходити хліб. Купляючи діжу, промовляли: “ Діжа, діжа, треба тобі віхтя і ножа“.
2.Спишіть. Підкресліть прийменники з іменниками. Визначте відмінки іменників. Зробіть синтаксичний розбір другого речення.
Скриня
Це був найдорожчий посаг. Скрині, кажуть, виготовляли саме на Полтавщині, де свого часу майстрували уславлені на всю Україну умільці. Скриня переходила в спадок від матері до доньки.
На парадній стінці скрині часто зображали козака Мамая.
Здавна існував звичай: дівчина, перш ніж вийти заміж, має розжитися на скриню. Наготувати рушників для сватів, а ще сорочок, блуз, наволочок, словом, обзавестися посагом. По ньому судили й оцінювали рід, вдатливість нареченої. Дівчина, яка не спромоглася наготувати приданого, вважалася ледащицею, а тому матері й бабусі змалечку привчали дітей до праці, до рукодільництва.
3.Перепишіть речення, розкриваючи дужки. Вкажіть речення з дієприкметниковим зворотом. Зробіть його синтаксичний розбір.
Колиска
Дуже уважно ставилися українці до виготовлення і облаштування колиски для (немовля). Це був дерев’яний ящик, знизу обтягнутий полотном, підвішений на чотирьох (вірьовки) до (стеля), на (гак) або (цвяхи). Висяча колиска була зручною тим, що від легкого (поштовх) вона довго гойдається сама по собі. Серед різних (колиски) українська відрізнялася своєю первісною простотою.
Для (дівчинка) виготовляли колиску з (дерево) жіночого роду, а для (хлопчик) – з (дерево) чоловічого роду.
А розміщували колиску в такому (місце) кімнати, щоб дитина щодня бачила сонечко, зустрічала його схід.
4. Перепишіть. Вставляючи відповідно до змісту пропущені прийменники.
Віками склалося так, що українська хата не мислилася окремо … вишневого садка, ставка, криниці … шляхом, куща калини … неї, мальв та півників … припічку і чорнобривців та матіол … квітнику. Разом … вишитими рушниками, домотканими доріжками та мальованими коминами, що здавна прикрашали хату і захищали її … ворожих людині сил, українське житло становило цілісну систему і слугувало своєрідною візиткою українців як нації … світі. … тому місці, де мала стояти хата, господарі здійснювали ряд ритуальних дійств, що відігравали головну роль … визначенні місця майбутньої садиби. Будували хату толокою. Господиня готувала обід, а коли приходив час, розстеляла скатертину… місці майбутньої покуті і розставляла спеціальні страви. Завершити будівництво поспішали … заходу сонця, … закінченні ставили … східному причілку гілку. Свіжа зелена гілка - символ нового житла.
Довідка: на, над, із, на, від, на, у, до, на, у, біля, від, по, у.
5. Спишіть добираючи із дужок потрібний прийменник.
Дім вважався житлом лише (з, із, зі) того часу, коли спалахував (у, в) печі вогонь. Піч - це вогонь, вогнище, звідси поширена метафора - родинне вогнище. Вогнище було символом непорушності сім`ї, його збірним пунктом і святинею. (У, в) печі жив цвіркун - дух предків. Під час сватання піч виконувала роль обрядового символу: "Дівчина колупала піч, благаючи захисту від родинного оберегу, після похорону трималися за піч, щоб не боятися покійника. Українці вірили, що піч любить домовик, має (в, у) ній своє місце. (У, в) хаті не можна було лихословити. Народне прислів`я переконує: "Сказав би, та піч (у, в) хаті". Вогонь (із, з, зі) печі вважався священним. Люди поклонялися йому, звеличували його.
6. Спишіть. Підкресліть похідні прийменники.
Окремі деталі кругом вікон, дверей часто прикрашали різьбленням. Щосуботи і напередодні свята долівку змащували спеціальним розчином і коли вона висихала, застеляли пахучим різнотрав’ям: татарським зіллям (лепехою), м’ятою, чебрецем і іншим, і в оселі завжди стояв запах трав. У найтеплішому кутку коло печі лаштували піл, ставили ліжко. Під час обіду на покуті сідав батько або дід. Ніхто не смів починати їсти раніше нього. Протягом століть скриня була неодмінною приналежністю сільської хати.
7.Спишіть, знімаючи риски.
Віником не можна биться, бо як удариш, то неодмінно на/того чоловіка на/паде короста. Якщо по/класти сокиру на/припічок, то горшки будуть розбиватися. Не годиться по/столу ляпать ложкою, бо будуть зуби боліти. Не годиться їсти одною ложкою удвох, щоб не по/сердитbся. Якщо на/вечір ложки будуть по/ставлені сторчма, то в ту ніч ніхто в домі спати не буде. Коли топиш дровами в печі і за/пискотить дровина, то буде якась звістка у/домі. Коли пере/кидати сміття через поріг, то в/хату жаби плигатимуть.
Сполучник
1.Випишіть сполучники у три колонки: єднальні, протиставні, розділові. Розберіть за будовою підкреслені слова.
По всій Україні поширений звичай накривати рушником або хустиною хліб на столі. Рушником покривали діжу після випікання хліба і ставили під образами на покуті. Святково оздобленими рушниками накривають кошики з паскою чи яблуками, коли несуть святить в церкву.
На рушниках опускають домовину в могилу. Рушники вішають на хрест.
Використовують рушник і в обряді будівництва хати. У деяких районах України сволок піднімали на рушниках, а потім ці рушники віддавали майстрам. Коли стіни вже були зведені, вгорі в кутку вішали образ, а на ньому рушник. Не обходилося без рушника і в хліборобських обрядах.
Щодо виготовлення, оздоблення та прикрашання хати рушниками то в різних куточках України свої особливості. Відомо близько 100 технік вишивки і понад 20 – ткання.
2. Спишіть. Поставте розділові знаки. Сполучники сурядності підкресліть однією лінією, підрядності – двома.
… Були в матері три сини. Горнулася ненька до синів і такі мудрі слова їм говорила Долю я вам кожному вишию і пам’ять про себе в рушниках залишу, то ж бережіть їх . Багато вишила мати за своє життя і всі рушники розділила між синами. А даруючи навчала Сини мої мої голуби! Пам’ятайте, куди б ви не їхали не йшли а рушник в дорогу беріть: хліб в нього загортайте, людей пригощайте. Хліб на рушнику життя величає!
Померла старенька мати осиротіли сини. Поховали неньку а на могилі рушник білий прослали щоб вітер порох на ній не трусив. Правду кажуть а чи ні – чутка про те диво і нині ходить. Кажуть що на тому рушникові квіти через три дні розцвіли. Хто вишив їх ніхто не знає. Лише вітер про те розповідає і просить вишити на згадку рушник як і той що в пісні червоними і чорними нитками..
3.Спишіть. Підкресліть сполучники підрядності. Визначте їх групу за значенням.
Ложка
Ложками не можна тарабанити, бо буде сварка в хаті.
Коли кладуть ложку до обіду, то так, щоб кожна лежала до низу повернута, аби вороги не мішалися в сім’ю.
Не годиться їсти однією ложкою удвох, тому що будете сваритися.
Не можна мити ложок тоді, як сонце зайде.
Якщо ввечері ложки будуть поставлені сторчма, то в ту ніч ніхто в хаті спать не буде.
4. Спишіть, вставляючи пропущені букви. Підкресліть парні сполучники.
Внутрішня площа хати, її забудова по всій Україні була схожою, хоча у кожній місцевості у внутрішньому інтер`єрі відбивалися як націонал…ні, так і р…гіональні етнічні риси жит…я українців. При…ьба виконувала не тільки господарські функції (утеплювала хату, була місцем, де сушили мак, провітрювали часник, цибулю), а й мала своєрідну роль об`єднуючого начала, де зб…ралася родина разом. Хата і весь замкн…ний цикл господарських будівель - "клуня, хлів, млин, вітряк, кузня, комора, криниця" - були не тільки місцем поселен…я, а й носіями змістовних символічних знаків, які виконували як естетичну, так і с…мволічну функцію. У давнину наші предки називали Бер…гинею своє житло, бо воно обер…гало не лише від холоду, від зла, але й бер…гло чистоту людської душі, освячувало її помисли. При переході в нову хату, якщо вогонь запал…ний вперше горів ясно, то й життя буде веселе, а якщо т…мяно і дим ішов на хату, то це до сварки.
5. Прочитайте. Випишіть у дві колонки сурядні і підрядні сполучники. Визначте їх вид.
Стіл
"Хай буде щедрим ваш стіл!", - кажуть, бажаючи комусь достатку в домі, бо стіл і дім здавна поняття нерозривні. Справіку в Україні був звичай: закінчуючи будівництво хати, першим до неї заносили стіл, застелений обрусом (скатертина) , на якому лежав хліб. Ще в праслов'янські часи з'явилася традиція трапезувати за одним столом на знак взаємного миру та дружби. Він у домі був своєрідним вівтарем та жертовником, за яким відбувалися всі обряди родинного та календарного циклу. На покуть - почесне місце за столом - невдовзі після народження клали немовля: щоб росло здоровим і в достатку. Через стіл молода подавала нареченому хустку, засвідчуючи згоду на шлюб.
"Тихо стіл стоїть, на нім хліб лежить", - так починалось замовляння од крикливців (злі сили, які приносили в дім лихо). Під Новий рік його ніжки обмотували ланцюгом, щоб худоба не розбігалась на пасовиськах, на Святвечір на столі лишали на ніч кутю, а в поминальні дні - коливо (чи канун - поминальна каша, яка у нас готується з рису, розбавлена підсоложеною водою), щоб могли пригоститися предки. На стіл не можна було сідати /"чиряками обсипе"/, залишати на ньому на ніч ножа, сірники, класти ключі, бо за це образяться домашні божества.
6. Прочитайте . Назвіть сполучники і скажіть, однорідні члени чи частини складного речення вони з’єднують.
Щоб дитина росла здоровою і заможною, після хрещення її клали на кожух на. піч. Під час сватання дівчина повинна була стояти коло комина і колупати. глину. Хлібна лопата й коцюба, викинуті з хати на подвір'я під час зливи так, щоб упали навхрест, відводили град.
Зібране зілля на Івана Купала підвішували на ніч у комин, щоб набрало цілющої сили. Коли поверталися з похорону, помивши руки, притуляли їх до печі, а ще зазирали в неї, щоб покійний не ввижався.
Аби запобігти пожежі під час сильної грози, у піч кидали гілочок свяченої на Вербну неділю верби.
Частка
1.Спишіть, розставляючи розділові знаки. Підкресліть частки, визначте їх розряд.
Ще шість тисяч років тому праукраїнці обожнювали піч.
В Україні існував справжній культ печі.І не тільки тому, що в ній варили їжу, пекли хліб, сушили збіжжя, на ній спали, лікували застуди тощо. Піч символізувала родинне вогнище, неперервність роду.
Чому засватана дівчина колупала піч? Вважається, що вона виконувала символічний акт: під нігті потрапляла не проста глина, а часточки батьківського домашнього тепла, материнської любові, які дівчина хотіла взяти у дім нареченого.
Піч була образною учасницею багатьох народних обрядів. Саме в ній випікали святиню – весільний коровай.
Піч часто білили, прикрашали декоративними розписами витинанками , розмальовками на папері .
Категорично заборонялося плювати у палаючий вогонь, лаятися біля печі (“Сказав би, та піч у хаті”).
Піч була оберегом від різної нечисті. На знак пошани до віковічної годувальниці українців на Рівненщині навіть споруджено пам’ятник печі. За словами В.Земляка, “для справжнього українця піч однаково, що алтар для віруючого”.
2.Прочитайте. Випишіть речення у яких слово і є часткою.
За уявленнями давніх українців про благополуччя родини дбав і Домовик. Це хатнє божество мешкало переважно на горищі (на лежаку) і мало вигляд дідка, оброслого густою шерстю. А ще Домовик опікувався родинним вогнищем. Тому, коли сім’я перебиралася у нову хату, господиня топила востаннє піч в старій хаті, вигрібала весь жар у чистий горщик і промовляла: “Ласкаво просимо, дідусю, на нове житло“. І в новій хаті висипала цей жар у піч. Проте, давні українці вірили, що Домовик міг і покарати тих людей, які не шанували своїх померлих родичів (не дбали про їхні могили, не поминали), не прихистили подорожнього, не допомогли сусідові, погорільцеві.
3.Спишіть, знімаючи риску. Зробіть синтаксичний розбір передостаннього речення.
Із млина не/варто ні/чого брати додому: можна заманити звідти в свій дім усіх крис. Дерево з будівлі млина не/придатне ні /на/ що, хіба тільки на хлів для свиней. Не/плямкай, коли витягнеш воду із криниці, бо в криниці жаби будуть. Шапки на стіл не/годиться класти. Кажуть, хто знайде не/навмисне підкову, тому вона принесе щастя. Не/можна вгощати на не/застеленому столі, особливо - дівчину, інакше чоловік її буде лисим. Не/можна виносити із хати столу, не/покритого скатертю , бо в господі того, кому переноситься стіл, стане голо. Коли хтось перейде дорогу з порожніми відрами - буде не/вдача.
4. Спишіть, розставляючи розділові знаки. Підкресліть частки. Поясніть лексичне значення виділених слів.
Вітряки ставились на пагорбах на околицях села або в полі. Як згадують старші люди їх могло бути й по кілька десятків. Долинні села які не мали водяних млинів возили зерно молоти до вітряків. Мололи не тільки собі а й худобі. Розрізняли борошно петльоване простого помолу і дерть.
Вітряки були місцем де збиралася сільська громада для обговорення різних питань нерідко подалі від ока сільської влади. Біля вітряків збиралася й молодь водила веснянки влаштовувала різні забави.
Вітряки створювали особливий колорит наших сіл польових доріг. Біля них подорожні відпочивали по них відмірювали дорогу. Це були наче сторожові вежі. Рухаючи крильми вони ніби злітали в небо, а в нерухомому стані були втіленням величного спокою.
5.Випишіть речення, у яких є частки, зробіть їх синтаксичний розбір. Поясніть написання виділених слів.
Було це давно-давно, коли ще в світі траплялися різні дива. Саме тоді над річкою Нідою стояв старий вітряк. Восени селяни привозили до вітряка повні мішки зерна, а мельник Смолка перемелював його на борошно, з якого господині пекли потім хліб і коржі. Мельник був чоловік добрий і чесний, за мливо брав небагато, отож люди любили його й шанували. Усе було б добре, якби не одне лихо: з давніх-давен у млині жив злий чорний карлик. Мало хто його бачив, зате шкоди він робив багато. Мельник добре знав, звідки взявся карлик. Ще як хазяйнував у млині покійний мельників дід, узяв він собі за помічника сусіднього хлопця Антека. Той Антек був великий лінтюх. Часом лінувався навіть вмитися. Так, було, й ходить цілісінький день брудний та розпатланий. До роботи його й палицею не заженеш — утече в садок або в поле, ляже в траву й спить. Зате за столом Антек був перший. їв за трьох, аж за вухами лящало. Не раз залазив він у комору й тягав звідти мед, сир та сметану. Спершу дідусь із бабусею думали, що то миші завелися в коморі. Поставили пастку із шматочками шинки на приманку — не спіймалася жодна миша. Тоді спало на думку дідусеві, що, може, це Антек хазяйнує в коморі. Почав за ним стежити — ніяк не спіймає на гарячому. Та раз Антек таки попався. Бабуся зробила свіжий сир і винесла до комори. А дідусь зайшов слідом за нею й заховав пастку під сиром. Хитрий Антек і не догадався, який йому готувався підступ.
|